Під час війни ми перебуваємо у своєрідному межовому просторі, де наша фізична безпека та саме життя регулярно опиняються під реальною загрозою. Життя в таких умовах вимагає від кожної людини величезної кількості фізичних і моральних ресурсів, навіть тоді, коли зовні здається, що вона добре справляється із ситуацією. Останнім часом атаки стали ще жорстокішими, і навіть ті, хто вже сформував певну стійкість до стресу, прямо говорять про те, що зараз надзвичайно складний період.
ЗАМОВИТИ АУТСОРСИНГ СКЛАДСЬКОГО ПЕРСОНАЛУ
Попереду зима, яка, за прогнозами політиків, може виявитися важчою за попередню. Це не додає оптимізму й закономірно викликає роздратування. Політична ситуація в країні також неминуче позначається на нашому моральному стані та мотивації. Водночас нам потрібно залишатися функціональними й продовжувати працювати.
Психолог та HR People Partner Марія Лукаш пропонує детальніше розібратися в тому, в яких умовах ми живемо та яких зусиль це насправді від нас потребує. Сподіваюсь, це стане приводом замислитися над тим, як піклуватися про себе та створювати якісні умови для роботи й життя.
Захисний запобіжник психіки
Наше тіло та психіка допомагають нам справлятися з життям під час війни завдяки захисним механізмам. В організмі є своєрідний запобіжник, який на певний час може вимикати емоції, пам’ять або відчуття реальності, коли рівень болю чи стресу стає надто високим. Саме завдяки цьому ми можемо триматися, зосереджуватися на роботі, виконувати обов’язки, досягати цілей, піклуватися про дітей і близьких.
Особливо добре це помітно після того, як ми залишаємо територію активних обстрілів. Саме тоді стає зрозуміло, наскільки багато всього психіка могла витіснити, намагаючись нас захистити. Проте така здатність триматися має власну ціну. Вона непомітно накопичується й може проявитися далеко не одразу.
Алостатичне навантаження: прихована причина виснаження
Виснаження під час війни пов’язане не тільки з постійною небезпекою. Однією з його причин є алостатичне навантаження — фізичне зношування організму, яке формується внаслідок накопичення хронічного стресу. Воно виникає через постійну роботу систем адаптації, зокрема через виділення гормонів кортизолу та адреналіну. Якщо організм не має достатньо часу для відновлення, з часом це може негативно впливати на здоров’я.
Якщо говорити простіше, наше тіло й психіка постійно реагують на навколишнє середовище та пристосовуються до нього. У мирний період таке навантаження допомагає нам адаптуватися до змін. Але в умовах війни, коли зміни відбуваються стрімко, а темп життя залишається високим, це навантаження поступово накопичується. Навіть після тривалого відпочинку, відпустки або достатньої кількості сну ми можемо залишатися виснаженими та відчувати нестачу енергії.
Алостатичне навантаження підвищує ризик проблем із серцево-судинною системою та обміном речовин, а на емоційному рівні — тривоги й депресії. Тому якщо ви намагаєтеся зрозуміти причину постійної втоми, вона може бути саме в цьому та мати значно глибший характер, ніж здається. Таке виснаження не обходить стороною й професійне життя. Воно щодня впливає, зокрема, на те, як саме ми працюємо.
Адаптація до роботи в умовах війни
Стрес та алостатичне навантаження не залишаються за дверима офісу чи поза межами ноутбука. Вони приходять разом із нами в кожен робочий день і проявляються цілком конкретним чином.
Продуктивність і концентрація
Після ночі без сну, пережитої тривоги або новин із фронту мозок фізіологічно не може функціонувати так само, як у довоєнний період. Погіршується пам’ять, складніше зосереджуватися на комплексних завданнях, збільшується кількість помилок і час, необхідний навіть для ухвалення простих рішень. Це не лінь і не втрата професійної компетентності, а виснажена нервова система, яка на певний час спрямовує ресурси на виживання замість аналітичного мислення. Під час війни продуктивність закономірно може змінюватися хвилями: періоди ясності та залученості змінюються моментами, коли навіть звичайна робота здається надто складною.
Комунікація з колегами
Хронічна втома й тривожність зменшують нашу толерантність до незначних непорозумінь. Те, що раніше ми могли навіть не помітити, тепер здатне викликати різку емоційну реакцію або, навпаки, бажання замовкнути й уникати спілкування. Водночас спільний досвід переживання загрози нерідко зближує команди: стає більше емпатії та готовності підтримати колегу, який зараз не має достатньо ресурсу.
Важливо свідомо підтримувати саме цей другий напрямок за допомогою простих практик. Наприклад, запитати «як ти?» перед тим, як перейти безпосередньо до робочих питань, або заздалегідь домовитися про сигнал «мені зараз важко говорити». Такі прості речі можуть суттєво зменшити загальний рівень напруги в команді.
Стосунки з керівництвом
Керівникам варто усвідомлювати, що вимагати від виснаженої команди довоєнного рівня ефективності означає не покращувати результат, а пришвидшувати процес вигорання. Натомість важливими стають прозоре формулювання очікувань, гнучкість щодо дедлайнів у дні активних обстрілів та відкрите визнання права працівника сказати «мені потрібна пауза» без страху, що це сприймуть як непрофесійність.
Працівникам, своєю чергою, важливо не приховувати свій стан. Керівник не завжди може зрозуміти, наскільки сильно виснажена людина, якщо вона продовжує зовні триматися та виконувати свою роботу.
Тривоги під час повітряних тривог на роботі
Сирена посеред робочого дня — це миттєве перемикання нервової системи в режим небезпеки. Навіть якщо зовні людина спокійно бере ноутбук і прямує до укриття. Після відбою не завжди вдається одразу повернутися до робочих завдань, оскільки організму необхідний час, щоб вийти зі стану мобілізації. Саме тому в робочому графіку варто передбачати невеликий буфер для переключення, замість очікувати миттєвого повернення до попереднього режиму так, ніби нічого не сталося.
Дистанційна та офісна робота
Для одних людей дистанційний формат є можливістю швидше дістатися до безпечного укриття та контролювати власне середовище — рівень шуму, освітлення, звичні ритуали самозаспокоєння. Для інших він, навпаки, може створювати додаткову тривогу через ізоляцію, нестачу живої підтримки колег і стирання межі між роботою та домом в умовах небезпеки, коли немає фізичного переходу, який психологічно розділяє ці сфери.
Перебування в офісі дає відчуття спільноти та певної структури дня, що саме по собі може стабілізувати психіку. Водночас офісний формат створює додатковий логістичний стрес: необхідність дістатися укриття, сумніви щодо безпеки приміщення, потребу швидко реагувати на тривогу разом з іншими людьми.
Універсальної ідеальної формули немає. Варто виходити з того, який формат для конкретної людини або команди забезпечує більше відчуття контролю та безпеки.
Незалежно від того, де ми працюємо, тіло однаково накопичує напругу, яку необхідно кудись спрямовувати. Ось кілька конкретних способів це зробити.
Як підтримати себе після обстрілів
Спостерігайте за тілом і його реакціями: звертайте увагу, де саме накопичується стрес і затримується агресія, наприклад у стиснутих щелепах або м’язових затисках. Дозволяйте цій напрузі виходити через безпечні ритуали: танці, спорт, спів уголос, крик, біг, биття посуду в безпечному місці, похід у тир.
Регулювати стрес можна також за допомогою медитації, достатнього сну, масажу та будь-яких інших практик, які допомагають розслабитися, зупинити потік думок і повернутися в момент «тут і зараз».
Не варто соромитися брати лікарняні, відпустки чи відгули, щоб подбати про себе. Емоційний виплеск важливий, однак організму необхідне й повноцінне відновлення. Тому варто окремо звернути увагу на те, яким чином ми відпочиваємо.
Відпочинок і відпустка під час війни
Коли нарешті приходить можливість піти у відпустку, ми нерідко складаємо величезну кількість планів: побачити всі історичні пам’ятки, бути максимально продуктивними, використати кожну хвилину. Однак під час виснаження, спричиненого війною, зміна обстановки та велика кількість нового можуть, навпаки, забирати сили замість того, щоб їх відновлювати.
Тому якщо головна мета — повернути собі сили, краще обирати знайомі місця та готелі, переглядати серіали, які ви вже знаєте. Тобто робити те, що є звичним і безпечним для вашої психіки.
Щодо відпочинку за кордоном: коли під час війни ми залишаємо звичний спосіб життя та опиняємося в безпечнішому місці, нас може наздогнати несподівана емоційна реакція. Варто бути готовими до того, що можуть проявитися емоції, які раніше психіка витісняла. Також може виникнути гостра реакція на шум літаків, феєрверки чи інші гучні звуки, які в Києві та інших містах, що регулярно зазнають обстрілів, асоціюються передусім із небезпекою.
Усе це — і щоденні ритуали, і якісний відпочинок — працює найефективніше тоді, коли стає частиною постійної рутини, а не окремою спробою компенсувати вже накопичене виснаження.
Відновлювальна рутина як обов’язок
Якщо в мирний час контроль над власними думками й тілом є передусім особистим вибором, то під час війни турбота про власний душевний та фізичний ресурс стає нашою відповідальністю. Створення відновлювальної рутини — це обов’язок перед собою заради власного майбутнього.
Це може бути постійний режим дня, збереження звичних ритуалів, повноцінне харчування, заняття спортом, регулярні прогулянки, спілкування та хобі.
Висновки
Ми живемо та працюємо в умовах, які вимагають від нашого тіла й психіки ресурсів, справжній масштаб яких неможливо оцінити з боку. Захисні механізми психіки, накопичене алостатичне навантаження та постійна мобілізація нервової системи — це не прояв слабкості, а природна фізіологічна реакція організму на тривалу небезпеку.
Саме тому турбота про себе під час війни — не розкіш і не другорядне завдання, а необхідна умова для того, щоб залишатися функціональними в довгостроковій перспективі — і в професійному, і в особистому житті.
Розуміння цих механізмів допомагає з більшим прийняттям ставитися до власної втоми, своєчасно звертатися по допомогу та створювати необхідну підтримку там, де вона потрібна: вдома, у команді, у взаємодії з керівництвом або з фахівцем.
Хочеться, щоб ця стаття була не лише поясненням, а й нагадуванням: піклуватися про себе зараз — це не егоїзм, а відповідальність перед власним майбутнім.
